4.3. Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Життя дитини забезпечується певними анатомо-фізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, що виявляються у готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу після народження вмикаються безумовні рефлекси (автоматична відповідна реакція організму на ті чи інші подразники), що забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообіг тощо). Вважається, що рефлекси мають значення для збереження виду в ході еволюції та відтворюють ті форму поведінки, які в минулому життєво необхідні для дитини. Більшість рефлексів зникають до кінця 2-4 місяця. У новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов`язаними із харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Відмінною особливістю немовляти є те, що воно має необмежені можливості усвідомлення нового досвіду, оволодіння людськими формами поведінки. Ці можливості обумовлені потребою в отриманні нових вражень, яка в свою чергу пов`язана з орієнтувальними рефлексами та розвивається залежно від готовності органів чуття сприймати подразники. Зоровий та слуховий апарати розвинуті недосконало, але цікаво, що розвиток зору та слуху відбувається швидше, ніж розвиток моторики. Маса мозку дитини значно менша від маси дорослої людини (у відношенні 1:4), але кількість нервових клітин однокова. Вже в період новонародженості стає можливим формування умовних рефлексів.

Власне новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати у „чистому вигляді” вроджені, інстинктивні форми поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб людини. Однак названі потреби забезпечують лише виживання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гірше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями оволодівати новими формами поведінки. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму й виховання в дитини формуються нові, власне людські потреби (отримання вражень, спілкування з дорослими тощо), а на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Потреба в отриманні вражень від оточуючої дійсності пов`язана із орієнтувальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. У перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове і слухове зосередження.

Умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме за їх допомогою мозок отримує різноманітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і організатором таких вражень для новонародженого є дорослий. Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція („комплекс пожвавлення” (Н.Фігурін, М.Денисова)), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об`єктах зовнішнього світу, у неї з`являється вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона засвоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормального психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого. Дитина лементує, плаче, щоб звернути увагу, вокалізує під час спілкування з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з`являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.