12.4. Розвиток пізнавальних психічних процесів

Основою становлення особистості є якісні зміни всіх сторін психічної діяльності. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється в довільних формах. У перцептивних діях планомірного спостереження за певними об’єктами; самоспостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками, іншими проявами психічного життя. Навчальний матеріал вимагає удосконалення репродуктивної уяви. Удосконалюється творча уява, що проявляється у творчій діяльності. Старшокласники співвідносять образи уяви з дійсністю, критично ставляться до майбутнього, багато мріють.

Пам’ять характеризується зростання довільності та продуктивності запам’ятовування. Відбувається спеціалізація пам’яті, пов’язана з провідними інтересами та професійною спрямованістю. Стосовно абстрактного матеріалу, зростає продуктивність пам’яті, оволодіння спеціальними прийомами запам’ятовування, збереження та відтворення.

Розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об’єктах, переборювати відволікаючи подразники, розподіляти та переключати увагу. Зростає роль після довільної уваги, якщо учіння спонукається спеціальними інтересами.

На думку Г.С.Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання.

Більшість сучасних робіт, присвячених питанню розумового розвитку, спирається на ідеї Ж.Піаже. Вчений виділив п’ять стадій когнітивного розвитку людини (Дивись Тему 3). Кожна стадія спирається на результати попередньої та одночасно розвиває наявні здібності. Згідно Ж.Піаже, юнацький вік відповідає стадії розвитку інтелекту – стадії формальних операцій. Ознаками цієї фази розвитку інтелекту є нестандартний підхід до відомих проблем, вміння включати часткові проблеми в більш загальні тощо. Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Учні більш усвідомлено та міцно оволодівають логічними операціями. За даними Ж.Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці 12-18 років) – нове орієнтування суб’єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого і потенційно можливого. Учень прагне розкрити реальне через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Поява формального мислення означає узагальнення їх як суб’єктів пізнання, новий підхід до розв’язання задач, який полягає в спрямованості на організацію фактів (комбінаторний аналіз), на виділення і контроль змінних величин, формування гіпотез, їх обґрунтування, доведення.

Непорозуміння з дорослими – це результат нової здібності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму.

Ранній юнацький вік є сенситивним для формування професійно орієнтованих знань, умінь та навичок. В інших вікових періодах вони не розвиваються з такою швидкістю, як у ці шкільні роки. Характерним для інтелекту старшокласника є розвиток творчих здібностей, це виявляється в інтелектуальній ініціативі та створенні чогось нового.

Стиль мислення старшокласника залежить від його нервової системи, який впливає і на її успішність. Юнаки з інертною нервовою системою в умовах перевантаження учбовими завданнями вчаться гірше, ніж учні з рухливою нервовою системою. Ці недоліки компенсуються плануванням та контролем за своєю діяльністю. Індивідуальний стиль розумової діяльності старшокласника вимагає від учителя індивідуалізації навчання та надання своєчасної допомоги у формування особистості.