9.1. Навчальна діяльність молодшого школяра

Дитина лише тоді стає школярем, коли набуває відповідної внутрішньої позиції. Зміна соціальної ситуації розвитку призводить до включення в навчальну діяльність, яка є найбільш важливою для молодшого школяра. Саме навчальна діяльність орієнтує дитину на суспільне значення того, що вона робить. Складний процес розвитку ігрової діяльності призводить до втрати інтересу щодо гри та становленню саме учбових мотивів. Наприклад, за Н.І.Гуткіною, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а в 5-6 років не тільки від процесу, а й від результату, можливості виграти.

В іграх виграє той, хто краще освоїв гру, де потрібне спеціальне тренування, координація своїх рухів. Дитина прагне відпрацювати необхідні навички, виконуючи окремі, не дуже цікаві дії. Тобто в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акценту з процесу на результат; окрім того, розвивається мотивація досягнення. Сам процес розвитку дитячої гри призводить до того, що ігрова мотивація поступово замінюється учбовою, де дії виконуються заради конкретних вмінь та знань, що в свою чергу дає можливість отримати похвалу дорослих та однолітків, відповідний статус.

Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Це надзвичайно складна діяльність, якій дитина віддасть 10-11 років свого життя.

Своєрідність навчальної діяльності полягає у тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та замовлені ними узагальнені способи розв’язання завдань, а її основна мета та головний результат – засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь.

Д.Б.Ельконін у структурі навчальної діяльності виділяє такі компоненти:

мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок);

навчальні ситуації (завдання);

навчальні дії та операції,

контроль і оцінка,

мотиви та форми спілкування учнів з учителем та між собою.

Структура навчальної діяльності складається поступово. Складнішими стають її цілі, які тепер визначаються змістом шкільного навчання. Оволодіння змістом вимагає активності, формування нових дій, мовних і мислиннєвих. Вони необхідні для усвідомлення навчального завдання, розуміння його змісту, розкриття внутрішніх та причинно-наслідкових зв’язків об’єктів пізнання.

Використання наочності є засобом донесення до учнів чуттєвих даних, необхідних для формування уявлень і понять про об’єкти пізнання, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища навколишньої дійсності.

Збагачується мотивація навчальної діяльності школярів. Розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не тільки процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідних завдань, почуття обов’язку та відповідальності.

Логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації в навчальну, при який дії виконуються заради конкретних завдань і вмінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих та однолітків.

Специфіка навчальної ситуації:

По-перше, школярі мають засвоїти загальні способи виділення властивостей предметів та явищ та розв’язання певних практичних завдань;

По-друге, відтворення зразків таких способів є основною метою навчальної діяльності. Вчитель ставить учнів у такі умови, що вони починають шукати загальний спосіб розв’язання всіх конкретно-практичних завдань певного типу. Надалі, зустрічаючись із відповідними завданнями, учні відразу застосовують загальний спосіб їх розв’язання.

Діяльність учнів у навчальних ситуаціях складається з дій різного типу, особливе місце серед них займають навчальні дії. Саме з допомогою останніх учні відтворюють і засвоюють зразки загальних способів розв`язання завдань та загальні прийоми визначення правил їх застосування.

Повноцінна діяльність дитини у навчальних ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій – дій контролю. Учень повинен уміти співвідности свої навчальні дії з даними зразками, пов’язувати отримані результати з рівнем та повнотою їх виконання. Спочатку провідна роль контролю належить вчителю, та поступово на цій основі формується самоконтроль учнів за процесом засвоєння знань.

Контроль тісно пов’язаний з оцінкою дорослого, в якій фіксується відповідність чи невідповідність результатів вимогам навчальної програми.

Згідно з дослідженням А.І.Ліпкіної, О.В.Алпатової, молодші школярі високо оцінюють власну роботу, якщо витратили на неї багато часу та зусиль, незалежно від отриманого результату. До роботи інших ставляться критичніше, тому молодших школярів слід вчити оцінювати не лише власну роботу, а й роботу однокласників за загальними критеріями. Тому доцільно використовувати такі прийоми, як взаємне рецензування, колективне обговорення відповідей. Вони дають позитивний ефект саме у початковій школі.