2.3. Вік як психологічна категорія

Характер розуміння сутності психічного розвитку людини визначає відповідь на запитання, що є вік чи вікова стадія розвитку.

Наприклад, вікові стадії можна розглядати як константи, уявляючи психічний розвиток як природний біологічний процес. Можна фактично ігнорувати наявність вікових стадій, розуміючи під розвитком просте накопичення знань і навичок.

Сучасна психологія розраховує на значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального періоду (від народження). Одне із основних питань торкається того, чи можливо уявити процес розвитку у вигляді безперервних змін, чи це процес стрибкоподібний (постадійний)? Поняття “стадії” використовуються достатньо специфічно, маючи на увазі сутнісні зміни у характеристиках індивіда, які реорганізують його поведінку. Американський психолог Дж.Флевелл запропонував наступні критерії стадій (періодів) розвитку:

1. Стадії виокремлюють на основі якісних змін. Вони пов’язані з можливістю робити щось не тільки краще та більше, а с можливістю робити це по-іншому. Наприклад, спочатку дитина починає пресуватися, повзучи по підлозі, а згодом починає ходити. Це якісно новий тип локомоції, і тому цей аспект моторного розвитку є однією з характеристик стадії розвитку.

2. Перехід від однієї стадії до іншої супроводжується багатьма одномоментними змінами у дитячий поведінці. Наприклад, під час навчання мовленню у дітей відбувається символічне розуміння слів. Але тим часом вони починають використовувати в процесі гри символічні якості об’єктів, уявляючи, що лялька – це людина, кубик – машинка. Таким чином, спостерігається широке розповсюдження ефекту засвоєння символічних функцій.

3. Переходи між стадіями відбуваються дуже швидко. Наприклад, зростання розмірів тіла підлітків. Схожа якісна реорганізація спостерігається і в інших галузях.

Погляди психологів, які визнають концепцію стадійного розвитку (Ж.Піаже, З.Фрейд, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Е.Еріксон та ін.), багато у чому не співпадають один одному. Але вони визнають, що стадійність розвитку включає в себе неперервність цього процесу. Більше того, неперервність процесу розвитку забезпечує спадкоємність на різних його стадіях.

У вітчизняній психології послідовно розвиваються сформульовані П.П.Блонським та Л.С.Виготським уявлення про історично зумовлений характер вікових періодів (стадій) розвитку людини. Внаслідок вплину історії змінюються загальні соціальні умови розвитку особистості, зміст та методи навчання, що відповідно впливає на зміни вікових етапів розвитку. Це дає підстави розглядати вік як якісно своєрідний період фізичного та психологічного розвитку, що характеризується рядом особливостей, сукупність яких визначає неповторність структури особистості людини на даному етапі її розвитку.

Розрізняють фізичний та психологічний вік. Перший характеризує час життя дитини у днях, місяцях, роках, що минули з моменту народження; другий – розкриває досягнутий на цей момент часу рівень психологічного розвитку.

Л.С.Виготський розглядав вік як цілу епоху, відносно відокремлений період, роль якого визначається місцем у загальному циклі розвитку. Перехід від однієї стадії до іншої супроводжується появою нових психічних утворень, зміною власне розвитку особистості.

Г.С.Костюк трактував вік у психології як конкретний та відносно обмежений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю закономірних фізіологічних і психологічних змін, не пов`язаних з індивідуальними особливостями.

Зазначимо, що специфіка віку визначається сукупністю багатьох умов, до яких можна віднести і особливості фізичного розвитку (наприклад, формування тих чи інших морфологічних утворень у ранньому віці, перебудова організму у підлітків тощо), і систему вимог до людини на певному етапі розвитку, і її взаємини з іншими людьми, і тип діяльності, якою вона займається, і характер знань, якими вона оволодіває, і специфіку засвоєння цих знань тощо.

Отже, вікові (типологічні) психологічні особливості зумовлені конкретно-історичними умовами, спадковістю, до певної міри характером виховання, особливостями спілкування і діяльності людини, причому останні впливають передусім на терміни переходу від однієї вікової стадії до іншої.