7.1. Розвиток психічних функцій

Сенсорний розвиток – це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень. Він включає дві взаємопов`язані умови-засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.

Поступове ознайомлення дітей з різними властивостями сенсорних еталонів та їх систематизація – одне із найважливіших завдань сенсорного виховання у дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам`ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання (малювання, конструювання, ліплення тощо).

Найбільш доступними сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло). Сенсорні еталони формуються в діяльності.

Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, якщо слова-назви ввoдяться на основі власних дій дитини з обстеженням та використанням відповідних еталонів.

У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зоровий, слуховий та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності. Поступово сприймання виділяється у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явищ навколишнього світу, виконання перших перцептивних завдань. Перцептивні дії починають формуватися у дітей з 5-6 років. Їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

У тісному зв`язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дієвої форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв`язання пізнавального мислительного завдання.

Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мисленню („про себе”) оперувати об`єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес в судженнях та міркуваннях.

Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування з боку дорослих цим процесом.

Розвиток мислення тісно пов`язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посідають прикметники, займенники, числівники та службові слова, відповідно до їх співвідношення у мові, якою дитина оволодіває.

Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення. Протягом дошкільного віку діти досягають значних успіхів у оволодінні граматикою мови, структурою простих та складних речень.

Відбувається подальша диференціація функцій мовлення. До функції спілкування додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання – коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення (О.Р.Лурія, А.О.Люблінська).

У ході останнього процесу виникає внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування і функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, що ґрунтуються на практичній діяльності.

Внутрішнє мовлення – наслідок інтеріоризації мовлення вголос і засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. У дошкільників починає формуватися довільна увага. Вони вже можуть виділяти об`єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально зосереджуватися на них. Мимовільна увага не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.