17.2. Обдарованість, талановитість, геніальність – в чому різниця?

Диференціальний аспект аналізованої проблеми, зрозуміло, пов'язаний із загальними дослідженнями творчості як процесу, але нас більше цікавить визначальна його специфіка. Найбільш значні розділи диференціально-психологічного аналізу феномену креативності, компонентами ієрархічної організації якого є конструкти обдарованості, таланту і геніальності (див.таблиця 17.1.).

Хоча всі рівні тріади "обдарованість – талановитість — геніальність" мають відношення як до здібностей, так і до індивідуальності в цілому, склалася певна традиція у вивченні кожного з компонентів.

Креативність – здатність породжувати надзвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. У широкому розумінні – синонім слова “творчість”.

За визначенням Е. Фрома, креативність – здатність дивувати, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід.

Обдарованість розглядається найчастіше як компонент природних здібностей, що виявляються в кількісних і якісних характеристиках основних психічних процесів.Концепція задатків як природних передумов здібностей, що розвивається в школі диференціальної психофізіології, утворює початковий рівень в дослідженнях обдарованості. Існування загального, позбавленого індивідуальності характеру обдарованості як найважливішого компоненту індивідуальності вважається зараз практично загальноприйнятим. В зв'язку з цим А.Н.Леонтьев ставив завдання вивчення обдарованості не як аналіз виключно "крайніх випадків", а як "дослідження природи і формування людських здібностей в їх, так би мовити, звичайному виразі і вже звідси йти далі — до аналізу випадків виняткового розвитку здібностей.

Л.Терман узагальнюючи дані своїх досліджень розумових здібностей, також зробив висновок про те, що рівень інтелекту може бути значущим предикатором майбутніх досягнень, але він не визначає виду діяльності і не може залишатися єдиним засобом прогнозу. Судячи з усього, обдарованість як найбільш загальна передумова до розвитку таланту може бути віднесена до індивідного рівня індивідуальності, що спирається на конституціональний базис (маючи на увазі, в першу чергу, особливості нервової системи).

Таблиця 17.1. Диференціально-психологічний аналіз феномену креативності

* Відповідно до диференціально-психологічної парадигми, що розробляється, виділяються наступні рівні аналізу феномена креативності: К — конституціональний; ІД — індивідуальний; О —особистісний;ІІ — інтеграційно-індивідуальний.

Багато авторів висловлюють точку зору, що співвідношення обдарованості і талановитості слід розглядати як співвідношення більш загального і більш спеціального. В цьому випадку обдарованість є чинник якоїсь загальної здібності до творчості, а талант виступає у вигляді особливого вимірювання в розвитку спеціальних здібностей. Очевидний зв'язок цієї гіпотези з уявленнями про природу інтелекту, в якому виділяються загальний і спеціальні чинники. Перспективною є і точка зору Б.М.Теплова (1986), який, всупереч традиційним уявленням про однобічність таланту, вважав, що "талант як такий багатобічний". Не менш істотним представляється пояснення відмінностей між обдарованістю і талановитістю з позиції генетично-вікових змін, коли перше виступає лише у вигляді потенційного компоненту, природної передумови, а друге — як процес, що актуалізується під впливом умов середовища і життєвого досвіду.

Можливість досягти видатних результатів обумовлена не тільки рівнем розвитку загальних і спеціальних здібностей, але, перш за все, їх співвідношенням з іншими індивідуальними властивостями (в першу чергу мотиваційними чинниками) і можливостями, що надаються середовищем. У багатовимірних моделях таланту підкреслюється інтерактивний характер взаємодії між особистісними передумовами, когнітивними і екопсихологічними змінними.

Все більш очевидним стає зв'язок таланту з особливостями особистості. Концентрований вираз ця точка зору отримує, наприклад, в концепції креативної активності особистості, згідно якої можна говорити про існування особливого симптомокомплексу (типу) властивостей, що сприяють розвитку таланту. Такі, наприклад, прагнення вийти за межі нормативної активності, що відповідає конструкту "пошукової активності" і "пошуку відчуттів". Дані багатьох інших досліджень також дозволяють розглядати талановитість як змінну, пов'язану з особистісним рівнем в структурі індивідуальних властивостей.

Ефект геніальності представляється для багатьох дослідників творчості таким, що зовсім не піддається ніяким схемам і вимірюванням. Ніхто не сперечається, що геніальність непередбачувана. Але вивчати її як вже наявний факт життя представляється можливим і необхідним, для того щоб зрозуміти потенційні можливості людини як особливого виду істот, що творять (тобто що перетворюють шляхом свідомого конструктивного творення). Серед найчастіше згадуваних ознак геніальності виділяються спонтанність, як наслідок несвідомої активності психіки; непередбачуваність поведінки в типових ситуаціях; організуюча дія мотивації, результатом чого є не тільки споживання, але і генерування творчої енергії. Всі ці характеристики відносяться одночасно і до розряду інтеграційних ефектів, що виробляються системами, що саморозвиваються і саморегулюються, які складають цілісну людську індивідуальність. При цьому поняття "унікальність" і "творча активність" відповідають тому "рівню аналізу, предметом якого є цілісна індивідуальність". Спроби зрозуміти унікальність генія схожі на спроби зрозуміти неповторність людської індивідуальності. Підкреслимо, що мова йде про точку відліку в аналізі феномену, а не про тотожність даних понять. Геній — це не просто = обдарованість + талановитість. Арифметичні обчислення не можна застосувати до оцінки складних систем. Геніальність можна зрозуміти, лише звернувшись до інтегрального аналізу її носія — індивідуальності тієї людини, яка вважається генієм.