logo
dyf psyhol

2.4 Диференційна психологія як наукова база психології індивідуальних відмінностей.

Історично склалося так, що різним рівням індивідуальності відповідали і різні підходи у вивченні. Так, змістовно-смисловий підхід направлений на пізнання і вимірювання індивідуальних варіацій характеру, знань, умінь, здібностей, переживань та інших стійких психологічних особливостей людини. Поведінковий підхід пов'язаний з аналізом об'єктивно реєстрованих форм поведінки – біохімічних, вегетативних, моторних складових людської активності.

Б.М. Теплов свого часу справедливо відзначав, що в першому підході, не дивлячись на всю його змістовну привабливість, відсутня теоретична основа, яка могла б підтвердити валідність психологічних понять, що висувалися. Адже нерідко до рис особистості, наприклад, відносять ситуативні флуктуації поведінки, а їх стійкість досить сумнівна. Для того, щоб переконатися, що індивідуальні відмінності, які вимірюються за допомогою тестів, не випадкові, необхідно пов'язати їх з властивостями нервової системи (іншими біологічними чинниками).

Одним з перших на зв'язок поведінки і властивостей нервової системи звернув увагу видатний російський фізіолог І.П. Павлов, в своїх дослідах на собаках, що виділив такі властивості нервових процесів, як сила, рухливість, рівновага. Ці якості забезпечують пристосування особистості до змін середовища. Всього ж, комбінуючи ці властивості, можна теоретично скласти 24 типи нервової системи (при цьому тип розуміється як узагальнена картина поведінки). Чотири з них можуть бути поставлені у відповідність типам темпераменту, давно відомим в медицині (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік), проте І.П. Павлов особливо підкреслював, що закономірності, виявлені завдяки експериментам на тваринах, не можуть бути прямо перенесені на поведінку людини.

Властивості нервової системи за І .П. Павловим:

    1. слабкість;

    2. сила;

    3. неврівноваженість;

    4. врівноваженість.

Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин всього виділили по чотири властивості, що відносяться до процесів збудження і гальмування:

1. Сила (витривалість) нервової системи до збудження – це здатність витримувати тривале збудження або таке, що часто повторюється. Експериментальний прийом, який використовувався для вивчення сили – багаторазове повторення через короткі інтервали умовного рефлексу з підкріпленням. З силою корелює опірність до гальмуючої дії сторонніх подразників, особливості концентрації, величина абсолютних порогів зору і слуху (чутливість). Сила нервової системи до гальмування – це здатність витримувати дію гальмівного подразника, яка часто повторюється. Отже, сила свідчить про працездатність і витривалість нервової системи.

2. Динамічність – швидкість утворення умовних реакцій.

3. Рухливість нервових процесів – переробка знаків подразників, швидкість зміни збудження гальмуванням і гальмування збудженням.

4. Лабільність – швидкість виникнення і припинення нервових процесів.

Вивчаючи силу і динамічність нервової системи, В Д. Небиліцин відзначив виразні зв'язки між СНС і психологічними проявами – так, наприклад, люди із слабкою нервовою системою легше справляються з монотонною роботою, а в екстремальних ситуаціях краще проявляють себе люди, що володіють силою і динамічністю.

Оскільки загальні властивості нервової системи утворюють стійку основу людської поведінки, природно, досліджувалося питання про їх спадковість. Дослідження на близнятах показали, що внутрішньо парна схожість показників ЕЕГ у них надзвичайно висока, причому це відноситься і до дітей, і до немолодих близнят. Проте було також виявлено існування стійких в онтогенезі СНС (динамічності і сили), щодо спадкової природи яких, надійних даних поки не отримано. Таким чином, можна зробити висновок про стійкість СНС, але не можна пояснити природу їх походження. Отже, біологічне, визначаючи поведінку людини та його індивідуальні варіації, не завжди виявляється спадковим.