11.1. Поняття життєвого стилю в психології

Характеристики всіх рівнів індивідуальності виявляються в такому способі взаємодії з світом, який виробляється у людей і, подібно до інших особливостей, також володіє варіативністю. Для позначення цього способу в диференціальній психології використовують поняття «стиль».

В психології поняття життєвого стилю вперше використав Альфред Адлер, який називав його унікальним поєднанням рис, способів поведінки і звичок, що визначають неповторну картину існування людини. Стиль життя присутній завжди, але виявляється лише при зіткненні людини з життєвими проблемами. Це обумовлено тим, що формується він в дитинстві під впливом труднощів, що переживаються, і грунтується на прагненні до мети, остаточно закріплюючись до 4-5 років. Доросле життя людини, на думку Адлера, лише фіксує і зберігає стиль життя, і тому дає можливість передбачати людську поведінку. Дуже важливим в контексті індивідуальної психології є порядок народження дітей в сім'ї, і, знаючи місце людини у ряді його братів і сестер, можна визначити і його стиль. Наприклад, з погляду Адлера, було очевидним, що старші діти завжди переживають ревнощі по відношенню до молодших і тому вимушені самостверджуватися спочатку в сім'ї, а потім і у великому соціумі (проте, у сучасній психології питання порядку народження дитини в сім’ї є спірним).

Як же складається життєвий стиль? Розвиваючи свою ідею про початкове переживання людиною своєї неповноцінності, Адлер вважав, що це переживання стає нестерпним і спонукає людину до дій, що виправляють ситуацію. В результаті у людини з'являється мета, яку вона досягає доступними їй способами, компенсуючи початковий дефект, недолік або просто низький рівень здібностей. Таким чином, стиль життя включає психологічні якості, розташовані на трьох рівнях індивідуальності: це характеристика індивіда (дефект), мета (духовно-світоглядна) і засіб завдяки якому ця мета досягається (наочно-змістовна характеристика).

Стиль стійкий і виявляється в рішенні людиною основних життєвих завдань, серед яких Адлер виділяв роботу, дружбу і любов і які здійснюють взаємний вплив один на одного. Саме постійність стилю і визначає постійність особистості. І хоча стиль кожної людини неповторюваний, Адлер все ж таки запропонував класифікацію установок, що лежать в основі найбільш поширених стилів і характеризуються двома якостями - соціальним інтересом і ступенем активності (див.табл.1.11.). Нормальним Адлер рахував такий спосіб життя, при якому людина настільки добре адаптована, що, «хоче вона того чи ні, суспільство отримує певну вигоду з її діяльності. Крім того, з психологічного погляду, у неї достатньо енергії і сміливості, щоб відкрито зустрічати проблеми і труднощі, які трапляються в її житті».

Таблиця 1.11. Типи життєвого стилю за А.Адлером

Для формування життєвого стилю важливі такі якості, як здатність встановлювати правильну дистанцію по відношенню до інших людей, спосіб підтримки, який властивий людині, сміливість і боязливість, віра у визначення, яка, на думку Адлера, часто заважає людині встановлювати свої життєві завдання і тому некорисна. Стиль життя піддається коректуванню, яке в основному полягає в пробудженні відчуття спільності з іншими і одночасно, - особистій незалежності.

Г.Оллпорт зробив спробу розвести базові особистісні риси і риси інструментальні, які використовуються людиною як засіб досягнення мети. У сучасній психології стильові характеристики виділяються у всіх галузях науки і довели свою високу евристичність при описі особливостей взаємодії людини з предметами, суб'єктами і способами вирішення ними життєвих або розумових завдань. Тому стильові характеристики стали розглядати як індивідуальний спосіб взаємодії з світом вцілому.

11.2. Я-концепція як основа життєвого стилю

Оскільки початковим моментом для вироблення життєвого стилю є уявлення людини про себе, необхідно стисло розглянути індивідуальну варіатівність самосвідомості. Сукупність уявлень індивіда про себе, що включає переконання, оцінки і тенденції поведінки, називається Я-концепцією. Інакше кажучи, Я-концепція – система найбільш загальних установок суб'єкта на самого себе.

Я-концепція визначає міру успішності людини в різних сферах дійсності і області його вразливості, виконуючи три основні функції: по-перше, сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості; по-друге, визначає інтерпретацію досвіду людини і, по-третє, є джерелом очікувань. Таким чином, Я-концепція виступає регулятором практично всіх особистісних і характерологічних процесів.

Самооцінка, найважливіша складова самосвідомості, може бути обчислена за формулою У. Джеймса: самооцінка = успіх/рівень домагань.

Вона змінюється з віком, набуваючи таких вимірювань, як: диференційованість (власні уявлення про себе), висоту (середня, висока і низька), адекватність (вона повинна відповідати особистим об'єктивним досягненням). Самооцінка формується в дитинстві під впливом зовнішніх оцінок, які, інтеріоризуючись, перетворюються на самовідношення.

За даними досліджень, присвячених диференційованій самооцінці, виявлено, що, якщо порівнювати самозвіти різних вікових категорій (наприклад, семикласників, старшокласників і дорослих людей близько 30 років) по п'яти параметрах самооцінки (фізичним якостям, успішності, інтелектуальному розвитку, міжособистісному спілкуванню і відповідальності), з віком індивідуальні варіації посилюються. Тоді як дитина раннього віку оцінює себе однаково по всіх якостях, старші респонденти краще знають свої сильні і слабкі сторони. Це пов'язано з розширенням особистого досвіду і, як наслідок, із збільшенням когнітивної складності особи, тобто здатності оцінювати різні сторони свого Я. Недиференційованість самооцінки свідчить про соціальну і особистісну нерозвиненість.

Для успішної діяльності необхідно, щоб людина оцінювала себе небагато вище за реальні досягнення, таким чином самостверджуючись. Занижена (нижче за об'єктивні досягнення) самооцінка свідчить про депресивність, схильність особистості до невротизації. Численні дослідження показали, що самооцінка безпосередньо пов'язана з шкільними успіхами, тоді як інтелектуальні здібності – лише опосередковані. Тобто не дуже здібний, але впевнений учень краще вчиться, чим його обдарований, але той, що сумнівається в собі товариш.

Негативна Я-концепція породжує надмірні психологічні захисти, обмежуючи круг діяльності і спілкування людини. Ухвалення себе – основа самоактуалізації особистості. Для людини, що має професію соціального змісту, необхідне поглиблене знання себе, і негативна Я-концепція є професійним протипоказанням.

У чоловіків частіше наголошується позитивніша (а також, можливо, більш інтегрована) Я-концепція, ніж у жінок. Можна відзначити, також, об'єднання завдань альтруїстичного і прагматичного вмісту в самосвідомості чоловіків і розведення цих сторін самоактуалізації у жінок, що, мабуть, пояснюється комплексом жертви.

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань – тими цілями і завданнями, які людина ставить перед собою. Рівень домагань розрізняється за висотою динамічності. Якщо людина не справилася із завданням, вона, за логікою адаптивної поведінки, повинна знизити свої домагання. Ригідні домагання на успіх наголошуються у соціально- і особистіснонерозвинених людей (втім, завзятість без підкріплення відноситься до однієї з поведінкових програм здорових людей).

У психології особистості схильність людини покладати відповідальність за те, що з нею відбувається на зовнішні обставини або на саму себе називається локусом контролю (це поняття було введене Дж.Ротером). Якщо людина має внутрішній локус контролю (таких людей називають інтерналами), вона відчуває себе творцем власного життя. Інтернали менш схильні підкорятися впливу інших, вони чинять опір, коли відчувають, що ними намагаються маніпулювати. Вони краще працюють наодинці, чим під спостереженням, хворобливо реагують на втрату особистої свободи.

Якщо ж людина вважає, що все, що відбувається з нею є результатом дії зовнішніх, сторонніх по відношенню до її волі, сил, то вона більше орієнтована на ухвалення всього, що з нею відбувається. Вона рідше досягає тих висот життєвої творчості, які властиві інтерналам, відчуває себе менш значимою в цьому житті, зате не бере на себе важкоздійснюваних завдань. Екстернали конформні (підкоряються правилам), піддаються тиску тих, хто їх оточує, навіюванню, краще працюють в групі, ніж наодинці. Їм важко організувати свою діяльність, при плануванні якої вони враховують в основному зовнішні вимоги (підготувати матеріал до іспиту, приготувати святковий обід, якщо очікуються гості).

Локус контролю зв'язаний і з тим, як людина будує свої відносини з іншими людьми. Як правило, інтернал упевненіший в собі, популярніший в групі і проявляє велику терпимість в порівнянні з екстерналом. У інтерналів активніша позиція по відношенню до власного здоров'я: вони краще обізнані про його особливості, більше піклуються про нього і частіше звертаються за профілактичною допомогою. Екстернальність, навпаки, поєднується із зниженим настроєм, переживанням тривоги за своє здоров'я.

Протягом деякого часу вважалося, що локус контролю – постійна характеристика особистості, що зберігається впродовж тривалого періоду часу і розповсюджується на всі області життя – успіх і невдачі, здоров'я, навчання, роботу, сім'ю, відносини з друзями (саме ці сфери виділяються у вітчизняній модифікації опитувальника, що має назву «Рівень суб'єктивного контролю»). Проте, пізніше було показано, що локус контролю може змінюватися залежно від реальних можливостей впливу на життя, якими володіє людина.