3.5. Принцип вимірюваної та статистичної оцінки досліджуваних явищ.

Психологічні вимірювання полягають у використанні спеціальних тестових процедур для оцінки індивідуальних властивостей та результатів виконання завдань.

Психодіагностика, як система способів розкриття суб'єктивних особливостей психіки, з самого початку розвивалась в напрямі від "зовнішнього", видимого, до "внутрішнього", прихованого. За дві тисячі років існування сучасної людської спільноти психодіагностика пройшла шлях від ненаукових інтерпретацій хіромантів до наукових методів пренатальної діагностики девіацій в психічному розвитку індивіда.

Початок сучасного етапу психодіагностики пов’язаний з експериментами по вимірюванню різних проявів людської психіки, які були організовані в кінці ХІХ - початку ХХ століття англійцем Ф.Гальтоном і німецьким психологом В.Вундтом. Трохи пізніше до плеяди перших психодіагностів приєднуються російські психологи Г.І.Россолімо (1910) і А.Рибаков (що запропонував в 1913 році в якості тестового засобу використовувати відбитки чорнильних плям); швейцарець Г.Роршах (який ввів в 1921 році в науковий вжиток сам термін "психодіагностика", зробивши його назвою своєї книги про проективний тест на основі "чорнильних плям" - Rorschach, 1921) і французи А.Біне та С.Симон, що створили свою версію шкали вимірювання інтелекту. З кінця двадцятих років психодіагностичні дослідження стали проводитися у США, в лабораторіях Стенфордського та Колумбійського університетів.

Область додатку статистичних методів до аналізу поведінки і структури індивідуальності перетворилася на широкий експериментальний полігон, оснащений новітніми комп'ютерними технологіями.

Цікаво, що поява нових вимірювальних процедур виявилася тісно пов'язаною з розвитком нових ідей. Наприклад, поняття "нормальний розподіл", "коефіцієнт кореляції" та "факторний аналіз" затвердилися в диференціальній психології завдяки дослідженням інтелекту.

Френсіс Гальтон був першим, хто зазначив, що відмінності в інтелекті можуть бути виміряні кількісно через визначення степені вираженості цих характеристик у різних людей. Він припустив, що ці відмінності нормально розподілені в популяції, тобто невеликі групи людей володіють високим або низьким рівнем інтелекту, а велика частина вибірки займає положення у середині (Gallon, 1869). Крива нормального розподілу стала одним з основних постулатів диференціальної психології.

Іншим важливим відкриттям, що вийшло далеко за рамки диференціальної психології, став коефіцієнт кореляції, запропонований в 1901 році К. Спірменом (К.Spearmen) для вимірювання співвідношення між двома інтелектуальними показниками. Значення його виражалося у тому, що дві тісно зв'язані між собою змінні співвідносяться з коефіцієнтом 1.00, дві абсолютно не пов'язаних ознаки мають r (relation) = 0.00; нарешті, ступінь пов'язаності двох частково залежних характеристик буде лежати в межах від 0.01 до 0.99.

Запитання для перевірки знань

1. На яких загальних принципах будується диференціально-психологічний аналіз індивідуальності?

2. У чому полягає суть принципу формального підходу та на яких принципах він базується?

3. У чому полягає суть принципу інтегрального аналізу?

4. Що таке інтер- та інтраіндивідуальні особливості особистості?

5. Що являє собою принцип взаємодії ендо- та екзофакторів у детермінації відмінностей?

6. У чому суть принципу вимірювальної та статистичної оцінки досліджуваних явищ?

Запитання на самостійне опрацювання

1. Поясніть значення та зміст таких понять як: інваріантність, варіативність та детермінація. Проаналізуйте, що в них спільне, а що відмінне.

2. Перспективи інтеракціонізму.

Література

1. Психология индивидуальных различий. /Ред.Ю.Б.Гиппенрейтер –М.,1982.

2. Белоус Б.Б. Темперамент и деятельность. – Пятигорск, 1990.

3. Клаус Г. Дифференциальная психология обучения. – М.: Прогресс, 1984.

4. Либин А. В. Стилевые и темпераментальные свойства в структуре индивидуальности человека. – М.: Институт психологии РАН, 1993.

5. Либин А. В. Стиль человека: от изучения индивидуальных различий к анализу общепсихологических закономерностей // Мир индивидуальности. – Смоленск: СПГУ, 1995. С. 74 – 82.

6. Магун В. С. О многоуровневости факторной структуры индивидуально –типических особенностей человека // Экспериментальная и прикладная психология, выпуск 5. Л.: ЛГУ, 1973.

7. Либин А. В. Диференциальная психология: на пересечении европейских, российскихи американских традиций. – М.: Смысл, 1999. – 532 с.