3.4 Принцип взаємодії ендо- та екзофакторів у детермінації відмінностей.

У конкретних дослідженнях проблема природи та виховання вивчається в контексті концептуального та експериментального аналізу співвіднесення особистісних факторів та факторів середовища, впливу спадковості або оточення, тобто внутрішніх (ендо-) або зовнішніх (екзо-) чинників.

Психогенетика отримала визнання як один з основних методів вивчення природи людських відмінностей.

Генетичний аналіз індивідуальних відмінностей включає в себе:

• генеалогічний метод, заснований на порівнянні між собою людей, що знаходяться в різній степені спорідненості;

• близнюковий метод (порівняння між собою монозиготних близнюків, що мають ідентичний генотип, та дизиготних, які мають приблизно половину однакових генів);

• вивчення прийомних дітей припускає порівняння їх характеристик з особливостями біологічних та прийомних батьків.

Досліджуючи протягом багатьох років причини індивідуальних відмінностей між людьми в інтелекті та особистості (включаючи психопатологічні прояви), Р.Пломін і Д.Данієльс (Plomin, Daniels, 1987) дійшли висновку, що одна з основних причин психологічної варіативності – різне середовище, в якому виховуються діти. Р.Пломін і Дж.Дефрайс (Plomifi, DeFries, 1985), аналізуючи вплив генотипічних особливостей індивіда на специфіку середовища, з яким він взаємодіє в процесі онтогенезу, виділяють три типи зв'язків між генотипом та середовищем:

• пасивний вплив, коли члени однієї сім'ї мають і спільну спадковість, і спільне середовище (невипадкове поєднання спадкових особливостей та умов середовища);

• реактивний вплив, при якому вроджені психофізіологічні особливості дитини можуть вплинути на відношення до нього батьків та однолітків, сприяючи тим самим формуванню певних рис особистості;

• активний вплив, при якому індивіди здійснюють активний пошук середовища (або створюють середовище), яке більшою мірою відповідає їх спадковим задаткам.