4.5. Типи уваги та пам’яті.

Увага - один з центральних ("крихких" за Веккером, 1998) психічних процесів, пов'язаний із можливістю суб'єкта зосереджувати свою активність на реальному або уявному об'єкті в даний момент часу - також не залишилася в стороні від диференціально-психологічної магістралі. Шкода тільки, що дослідження уваги через призму людських відмінностей не мають поки того об'єму, якого заслуговує ця найважливіша характеристика психіки. Особливості уваги зв'язують - як і при вивченні більшості перцептивно-когнітивних процесів із специфікою стратегій прийому і переробки інформації. Як приклад можна привести параметр "широта сканування" (екстенсивність або помірність перцептивного поля) - ступінь фокусування уваги, оцінювався за частотою і систематичністю центрації на значимих елементах зображення до всього поля. Для виявлення цього параметра використовують тести на візуальну оцінку розмірів об'єкту по відношенню до еталону.

Дж. Блок зв'язує індивідуальні особливості уваги з параметром, названим "проникливість" (permeability) перцептивного апарату дитини. Високий рівень "проникливості" пов'язаний з широким фокусом уваги, що не дозволяє помічати тонких відмінностей, внаслідок чого схожість досягається за рахунок "розмиття" стандарту. При низькому рівні "проникливості" виявляється вузький фокус уваги, що забезпечує чутливість до невеликих відмінних рис між об'єктами, точність і строгість в дотриманні стандарту.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об'єктах, які мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється в зосередженості на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу.

Оцінюючи роль уваги в психічній діяльності, слід згадати слова К.Д. Ушинського про те, що увага є тими дверима, через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу.

Серед пізнавальних процесів, крім пам'яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага.

Під увагою розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об'єкті (Н.Ф.Добринін).

Перші прояви уваги можна спостерігати уже у новонародженого під час смоктання. За час дошкільного віку розвиваються властивості уваги і її довільність. Дитина вчиться керувати собою і свідомо скеровувати свою увагу на певний предмет. При цьому вона використовує перш за все слово і вказівний жест дорослого, тобто увага стає опосередкованою.

Мимовільна увага виникає в перші тижні життя дитини. Це є безумовно-рефлекторна увага, що викликається подразниками безпосередньо пов'язаними із задоволенням органічних потреб. Годування дитини, світлові, звукові, дотикові та інші подразники починають привертати її увагу і викликати відповідні реакції. Так, дитина починає позитивно реагувати на голос матері, вигляд її обличчя, на вигляд пляшечки з молоком тощо. Мимовільна увага її стає умовно-рефлекторною. Увага дитини розвивається у зв'язку з подальшим розвитком її життєдіяльності, виникненням у неї нових потреб, оволодінням нею вмінням сидіти, ходити, бігати, говорити. Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів створює ґрунт для подальшого розвитку їх мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу.

У дошкільному віці у дітей починає формуватись довільна увага. Необхідні для цього умови складаються в процесі спілкування дитини та дорослого, виконанні дитиною доручень, участі у колективних іграх. Розвиток усвідомлення необхідності виконувати певні завдання, відповідні правила поведінки також сприяє формуванню довільної уваги. Спочатку довільна увага є нестійкою і потребує підтримки з боку дорослого. Проте старші дошкільники вже вміють ставити перед собою завдання і спрямовувати увагу на їх виконання.

Розвиток розумової діяльності сприяє зародженню внутрішньої уваги, яка й виявляє себе у пригадуванні минулих подій, лічбі подумки. Шкільне навчання та позашкільна діяльність сприяють подальшому розвиткові як довільної, так і мимовільної уваги. Увага дітей молодшого шкільного віку має свої особливості: легкість зосередження на конкретному матеріалі, що підкріплений наочністю; важкість підтримання уваги при несприятливих зовнішніх умовах роботи; інтерес до роботи сприяє зростанню стійкості уваги.

У школярів середнього і старшого віку зростає стійкість уваги, здатність зосереджуватись на об'єктах подумки і без наочності, виробляється вміння бути уважним у несприятливих умовах, контролювати свою увагу і володіти нею; вдосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу. У розвитку уваги школярів спостерігаються й індивідуальні відмінності.

В дошкільному віці збільшується об'єм уваги, тобто та кількість об'єктів, які чітко сприймаються за відносно короткий проміжок часу. Змінюється стійкість уваги як здатність зберігати зосередженість на об'єкті. Одним із показників стійкості є тривалість збереження зосередженості. Розподіл уваги говорить про те, що дитина може скеровувати і сконцентровувати свою увагу на декількох різних предметах одночасно.

Переключення уваги означає те, що дитина здатна переміщати спрямованість і зосередженість уваги з одного об'єкту на інший, з одного виду діяльності на іншу. Розвиток властивостей і видів уваги дошкільнят суттєво залежить від вагомості, емоційності, цікавості для них матеріалу, від характеру діяльності, яку виконує дитина. Показники уваги значно зростають в сюжетно-рольовій і дидактичних іграх. Розвиток уваги тісно пов'язаний з розвитком волі і довільності поведінки, здатності керувати своєю поведінкою.

Найбільш часто ці скарги відносяться до першокласників 6-7 років. Їхня увага дійсно ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка, що пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які забезпечують процеси уваги. За час молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх її властивостей: особливо різко (в 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвивається вміння переключення і розподілу. Добре розвинуті властивості уваги і її організованість є факторами, які безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, учні, які краще навчаються, мають кращі показники розвитку уваги. Складність полягає в тому, що різні властивості уваги розвиваються не в однаковій мірі. Найбільш піддається впливу об'єм уваги, він індивідуальний, одночасно властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати, щоб запобігти їхньому стихійному розвитку. Успіх тренування уваги в значній мірі визначається індивідуально-типологічними особливостями.

Індивідуальна специфіка організації уваги позначається на іншому найважливішому параметрі когнітивної сфери - пам'яті. Цікаво, що відмінності в пам’яті, що виявляються експериментальним шляхом, співпадають з висновками. За життєвими фразами: "У нього коротка пам'ять" випливають найбільш суттєві відмінності в переважанні однієї з двох стратегій збереження спогадів.

Інша особливість пам'яті пов'язана з характеристиками уявлень. Ефективність запам'ятовування пов'язана з здатністю формування образів. За даними А.А. Гостева (1985), люди з високо розвиненою образною здібністю зазвичай повільніше завчають вербальні матеріали (особливо абстрактну інформацію), демонструючи також "бідне" його відтворення. Зате схильні до яскравих образів люди показують вищі результати у мимовільному запам'ятовуванні.

Люди також дуже сильно розрізняються по своїй автобіографічній пам'яті - тобто пам'яті про інформації, що відноситься до Я, - що можна виявити, наприклад проаналізувавши відповіді на такі питання: "Кого ти згадуєш, вимовивши слово «пляж» ?", "Хто був твоїм кращим другом, коли тобі було десять років?" та ін. До речі, і в цьому випадку Ф. Гальтона можна згадати в числі першопрохідців - саме він ініціював вивчення автобіографічної пам'яті шляхом використання в своїх перших вимірюваннях психіки методу словесних асоціацій.

Зрозуміло, важливою змінною в дослідженнях пам'яті виступає вік. Д. Рубін порівняв дані декількох досліджень в різних вікових групах, у яких людей просили пригадати події минулого життя. В результаті виявили чинники, що детермінують виявлені відмінності: у кожної людини є свій період дитячої амнезії перших років життя. Був також виявлений зовнішній компонент, що постійно збільшується з віком, функції утримання подій в пам'яті. Облік цих двох закономірностей дозволив зробити висновок про те, що в останньому (на момент вимірювання) 20-30 років життя людини у пам'яті збільшується ймовірність зберігати спогади.

Пам'ять — фіксація, збереження і наступне відтворення людиною її досвіду. Це необхідна передумова оволодіння основами будь-якої професії, а також опанування надбаннями науки, культури, мистецтва. Отже, для кожної лю­дини важливо мати досконалу пам'ять, а вчителю, крім того, вміти так організовувати навчально-виховну роботу на уроці, щоб сприяти міцному запам'я­товуванню навчального матеріалу учнями і розвиткові їхньої пам'яті. Для досягнення цього необхідно звернути увагу на ті закономірності, за якими протікають процеси пам'яті: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Успішному запам'ятовуванню сприяють такі чинники: настанова на запам'ятовування, яка включає в себе визначення кола об'єктів, які треба запам'ятати, і часу, протягом якого те, що запам'яталося потрібно зберігати у па­м'яті; діяльне оперування людини об'єктами запам'ятовування (переказування, складання речень, задач, оповідань, проведення дослідів тощо); на­явність стійкої, концентрованої уваги та інтересу до матеріалу, який треба зафіксувати у пам'яті; сприятливий емоційний стан суб'єкта, що запам'я­товує (сум, нудьга, байдужість погіршують запам'ятовування, а сильні переживання можуть викривити сприйняте або й викликати амнезію — забування). На якість запам'ятовування впливає і обсяг матеріалу: дроблення на дуже малі одиниці. Сприймання відразу дуже великої кількості інформації не є раціональним. Але особливо важливою умовою якісного запам'ятовування є аналіз і синтез того,що запам'ятовується, співвіднесення його з уже відо­мим, знаходження спільних і відмінних рис, самостійне узагальнення фактів і виведення закономірностей, наведення власних прикладів до правил і за­конів. Залежно від того, бере чи не бере участь мислення у процесі запам'ято­вування, останнє поділяють на смислове і механічне. Роль і місце цих видів запам'ятовування при опрацюванні тої чи іншої інформації різні: ті відомості, які логічно пов'язані між собою, вимагають смислового опрацювання, а окремі замкнені інформаційні одиниці (історичні дати, географічні назви, імена видатних осіб тощо) — механічного запам'ятовування. Різницю між цими видами запам'ятовування закладено насамперед у їхніх механізмах. Якщо смислове запам'ятовування спирається на гли­боке розуміння сприйнятого, на виділення в ньому головного і другоряд­ного, загальних положень і конкретних деталей, то в основі механічного запам'ятовування лежить багаторазове повторення. Це зовсім не озна­чає, що смислове запам'ятовування не передбачає повторення. Повторення є обов'язковим і у даному випадку для закріплення сприйнятого, але воно має підпорядкований характер. Первинним є смислова обробка матеріалу, вторинним — його повторення. А при механічному запам'ятовуванні повторення є єдиним засобом фіксації у пам'яті потрібних відо­мостей. Приступаючи до засвоєння навчального матеріалу, слід врахувати, що міцне запам'ятовування є запорукою довгого збереження і якісного відтво­рення потрібної інформації, запорукою уникнення її забування. Крім того, щоб успішно боротись із забуванням, потрібно знати, що окремі частини матеріалу негативно взаємодіють між собою. Відбувається так зване проективне і ретроактивне гальмування: негативний вплив попередньої «порції» вивченого на наступну і наступної на попередню. Через це середня частина засвоєних відомостей запам'ятовується гірше і забувається швидше, ніж поча­ток і кінець. Особливо сильно гальмується та інформація, яка межує з под­ібною до неї (українська і російська літератури, фізика і математика), або є надзвичайно важкою для засвоєння (вивчення вірша і розв'язання складної задачі з математики). Причиною забування може бути і перевтома, яка викликає позамежне гальмування. Тому, заучуючи, потрібно періодично відпочивати (хоча б 10—15 хвилин). Внаслідок перевтоми можливе явище ремінісценції. Це віддалене в часі, іноді — значно, відтворення пам'яттю того, що мало місце раніше і, здавалося б, не запам'яталось.

Спираючись на загальні закономірності протікання процесів пам'яті, при організації навчальної діяльності необхідно врахувати й індивідуальні відмінності пам'яті учнів. Індивідуальні відмінності пам'яті особистості виявляються і у тому, яким способом людина краще запам'ятовує — у типі пам'яті. Розрізняють зоровий, слуховий, руховий і змішаний типи пам'яті. Найбільш корисним з них є змішаний, бо сприйнята людиною інформація про навколишнє на­стільки різноманітна, що зафіксувати її тільки зором або тільки слухом дуже важко. Звідси завдання — спираючись при заучуванні на сформований уже тип пам'яті, сприяти вихованню і розвиткові різних способів запам'ятову­вання. Для повного теоретичного і практичного оволодіння пам'яттю як психіч­ним процесом необхідно ознайомитись з видами пам'яті. Існує декілька критеріїв, за якими пам'ять поділяється на види. Це насамперед характер психічної активності, яка преважає в діяльності лю­дини. Моторна активність передбачає наявність рухової пам'яті, ак­тивність почуттів фіксується емоційною пам'яттю, наслідки активного відображення картин природи і людського життя стають надбанням об­разної пам'яті, а думки, оформлені в слова, зберігаються словесно-логіч­ною пам'яттю. Кожній людині притаманні всі названі види пам'яті, але специфіка діяльності того чи іншого індивіда робить один з видів пам'яті про­відною: художника — образну, лектора — словесно-логічну, актора — емоційну, спортсмена — рухову пам'ять. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються у швидкості і точ­ності запам'ятовування, тривалості збереження того, що запам'ятовується і в обсязі пам'яті, тобто у кількості відомостей, які стали надбанням пам­'яті. Важливою рисою, що свідчить про продуктивність пам'яті особи­стості, є готовність до відтворення — здатність швидко відшукати у пам'яті потрібну інформацію. Вихованню цієї риси сприяє, по-перше, передбачення, коли завчений матеріал буде потрібний, і, по-друге, сис­тематизація матеріалу запам'ятовування, віднесення його до певних груп, класів, категорій. Перелічені особливості пам'яті визначають її продуктивність. Довготривала пам'ять не вимагає якогось додаткового роз'яснення. Це найбільш поширений засіб збереження інформації. Причини, які впливають на продуктивність пам'яті: суб'єктивні - тип запам'ятовування, попередній досвід, настанова, інте­рес, стан організму; об'єктивні - кількість матеріалу, обстановка; характер матеріалу - осмисленість, зв'язаність, зрозумілість, наглядність, ритмічність. Відповідно до того, наявна чи відсутня мета мнестичних процесів, тобто процесів пам'яті, розрізняють довільну і мимовільну пам'ять. Третім критерієм поділу пам'яті на види є час, протягом якого одержа­на інформація зберігається пам'яттю. Сучасні психологи виділяють три види пам’яті щодо часу: довготривалу, короткочасну й оперативну пам’ять. І все, що говорилось про пам'ять, фактично стосується довготривалої пам'яті. Інша справа з пам'яттю короткочасною. Вона є ніби відлунням тільки що сприйнятого, її образи на диво яскраві і близькі до оригіналу, але й надзвичайно вразливі. При сильних сторонніх подразненнях вони швидко зника­ють, не залишаючи навіть сліду. Якщо умови сприятливі, то образи короткочасної пам'яті за­кріплюються і стають надбанням довготривалої пам'яті. Таким чином, ко­роткочасна пам'ять — це своєрідна перепустка, через яку проходить уся інфор­мація, що міститься у довгочасній пам'яті.

Запитання для перевірки знань

1.В чому суть індивідуальних відмінностей немовлят.

2. Хто і в якому дослідженні вивчав реакції немовлят на різні подразники?

3. Чи можемо ми говорити про диференційні відмінності у немовлят?

4. Диференційні характеристики відчуттів.

5. Індивідуальні характеристики сприймання в людей.

6. Основні виміри, пов’язані з індивідуальною варіативністю в операції із значеннями.

7. Індивідуальні особливості мислення людини.

8. Форми уяви, що вивчаються на сьогоднішній день та їхня суть.

9. Індивідуальні особливості уяви.