16.1. Інший - "не ворожий, а просто відмінний від тебе"

Люди з тими або іншими формами психічних і особистісних розладів існували завжди. Відношення до "інших" було різним і залежало від сукупності різних чинників - особливостей історичної епохи, установок по відношенню до відхилень від норми і рівня розвитку психологічної культури в даному суспільстві. З появою перших професійних психологів різні людські аномалії стають найважливішим предметом науки про душу. Лайтнер Вітмер в 1896 році відкрив першу психологічну клініку в Пенсільванському університеті (США) і вважається засновником нового напряму - клінічної психології. Важко встановити межу між клінічною психологією і психіатрією, але це не є зараз предметом нашого аналізу. Відзначимо лише декілька важливих для цілей диференціальної психології особливостей. В кінці минулого століття Джеймс Кеттелл, закінчивши роботу у Вільгельма Вундта в Лейпцігу і відвідавши на своєму шляху Френсіса Гальтона в Кембріджськом університеті, повертається в Сполучені Штати і розробляє концепцію ментального тесту, а також вводить в психологічне звернення і сам термін, особливо відзначаючи необхідність практичного використання тестів в якості інструменту відбору людей для навчання, а також як індикатора різних розладів. Під впливом психоаналізу широкого поширення в клініці набуває тест словесних асоціацій, що відповідає за своєю суттю змісту, що превалює серед клініцистів психодинамічної моделі. Творці останньої - Месмер, Лебо і Шарко в Франції і Бред в Англії - робили акцент на силі впливу несвідомого на розвиток людини.

Психологічна особливість моделі полягала в користуванні протистоячої ірраціональним образам сили мови. З розвитком в диференціальній психології методів вимірювання здібностей та інтелекту, клінічні психологи починають все більше уваги приділяти процедурам вимірювання емоцій і особистості. Психоаналітична основа інтерпретацій починає дивовижним чином поєднуватися з психометричним підходом до аналізу рис і станів.

З появою робіт Ганса Юргена Айзенка в Європі особливо з виходом його книги Handbook of Abnormal Psychology, а також робіт А.Йетса і А.Остіна у Північній Америці, клінічна психологія, вже з новим змістовним відтінком abnormal (англ. - аномалія) psychology, витісняє концепцію поведінкових відхилень, що виникла під впливом біхевіорізму. У цій парадигмі психологи вже мають справу з взаємовпливом фізичних і психічних розладів, а в терапевтичних підходах термінологія ментальних хвороб змінюється концепцією ментального (психічного) здоров'я.

Справжня революція в класифікації і діагностиці психічних розладів відбувається з появою третьої і четвертої версії Діагностичного і Статистичного Класифікатора Психічних Хвороб (аглійська абревіатура - DSM). Системний підхід, що реалізовується в класифікаторі враховує при постановці діагнозу і виборі методу лікування поєднання чинників – поточну симптоматику, індивідуальний анамнез, рівень адаптації, ступінь зхвильованості, патерн особистісних характеристик і зв'язаних з ним фізичних захворювань. Хоча психіатри і клінічні психологи, нарешті, змогли говорити на одній мові, все ж таки мова ця продовжує залишатися більше психіатричною. Серйозна критика деяких принципів Класифікатора (наприклад, те що в ньому розділяються всі психічні розлади на "клінічні" і "особистісні") дозволяє надіятися на найближчі корективи в цьому перспективному по суті підході. До такого ж висновку приводить і процес диференціації клінічної психології, в якій виділяється тепер психологія здоровя, згідно основній тезі якої, "здоров'я є просто відсутність хвороби". Існуючий розрив між клінічною психологією із психологією здоров'я, ми залишаємо за рамками аналізу.