16.3. Класифікація і вимірювання порушень

У дохристиянській Ірландії п'ятого століття був виданий спеціальний закон, що встановлює необхідність разрізняти між собою наступні категорії: ідіоти, дурники і що вижили з розуму; люди без розуму і божевільні. Ці групи громадян були звільнені від деяких видів покарання і були захищені від експлуатації. Найбільш близьку до сучасних переконань класифікацію запропонував німецький психіатр Еміль Крепелін, при розгляді прояву психічних захворювань як наслідків порушень в структурі нейробіологічних механізмів. Відповідно до поширеної в психіатричній практиці класифікації неврозів виділяють три основні форми порушень нервової діяльності: психостенію, неврастенію та істерію.

Можна сформулювати наступні положення, в основі сучасної клінічної психології, що дозволяють проводити диференціацію різних видів розладів:

1. Хоча поведінка всіх суб'єктів з наявністю психопатологічних порушень є девіантною, далеко не за кожним видом девіантної поведінки ховається психопатологія.

2. Розлади психіки (тобто порушення у функціонуванні когнітивних, емоційних і регуляційних процесів) не обов'язково зумовлюють патологію особистості.

3. Роль органічних чинників у формуванні цілого ряду порушень не виключає можливості навчання дезадаптивним реакціям.

Традиційно в аналізі аномальної поведінки виділяється чотири розділи: дитячі захворювання, неврози, психози і розлади особистості.

Для вивчення природи розладів важливі два види статистичних вимірювань. Поширеність визначається на основі виявлення частини популяції, страждаючої від даного виду розладу протягом деякого періоду часу. Показник захворюваності (англ. incidence) показує число хворих на даний момент часу. За даними на 1989 рік в західних країнах число дітей з різними розладами становить 15-22% від загальної кількості. Агресивність і тривожність є найчастішими порушеннями серед дітей, включаючи підлітків.