7.1. Історичні аспекти вчення про темперамент

Стародавній лікар Гіппократ (460-377 рр. До н.е.) вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох “соків тіла” (крові, лімфи, жовчі та “чорної жовчі”) визначає здоров’я людини, тоді як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань.

Виходячи з учення про ці “соки тіла” Клавдій Гален (129-201 рр. н.е.) розробив першу класифікацію, темпераментів, яку виклав у трактаті “De temperamentis” (від лат. temperamentum – узгодженість, устрій).

Чотири первинні рідини Гален сприймав відповідно до загальної космологічної теорії, за якою вогонь, земля, повітря і вода є спільною основою всіх речей.

З дев’яти визначених і описаних Галендом темпераментів лише чотири пройшли випробування часом, оскільки кожен з них зумовлений переважанням в організмі одного із “соків”.

На думку Галена, якщо в організмі людини переважає “гаряча” кров “sanguis”, то в її поведінці яскраво виявляються риси сангвіністичного темпераменту – енергія, впевненість, рішучість.

Якщо ж цю “гарячу” кров охолоджує “надлишковий слиз” (Phlegma), то це призводить до появи флегматичного темпераменту, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях.

Їдка жовч (chde) сприяє утворенню неврівноваженого холеричного темпераменту, а коли в організмі накопичується багато зіпсованої “чорної” жовчі (melan chole), це приводить до формування меланхолічного темпераменту.

Аристотель також пов’язував меланхолію з “чорною” жовчю.

Майже до середини ХVІІІ ст. більшість дослідників дотримувалися класифікації Галена, вбачаючи анатомо-фізіологічну основу темпераменту в будові та функціях кровоносної системи.

Навіть Е.Кречмер, автор книги “Будова тіла і характер”, вважав, що встановлені ним чотири основні властивості темпераменту – чутливість до подразників, настрій, темп психічної діяльності, психомоторика, зумовлені хімічним складом крові.

Е.Кречмер також встановив, що серед хворих на шизофренію переважав астенічний тип будови тіла, а серед хворих на маніакально-депресивний психоз – пікнічний.

У наш час відмінність між м’язовими і церебральними типами конституції людини вважається встановленою, тобто реальність саме психічних зв’язків не викликає сумніву.

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості - це конституція організму, його фізіологічні процеси - гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями - музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості - неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму.

Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи не вразливою, вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою.