1.2. Диференціальна психологія — право на незалежність

З моменту появи самого терміну "диференціальна психологія" (нім. - die differentialle Psychologic), введеного В. Штерном (Stern, 1911/1998), дискусії про підлеглість цій області психології іншим, "важливішим" сферам, або визнанні за нею права на самостійність, не утихають і до сьогоднішнього дня. Навіть серед найвидатніших диференціальних психологів немає єдиної думки. Так, А. Анастазі (Anastasi 1958), продовжуючи намічену засновником напряму В. Штерном лінію на інтеграцію знань про людські відмінності, проте заявляє, що розглядає диференціальну психологію швидше як спробу інтерпретувати поведінку, а не як самостійну область психології, як диференціальну орієнтацію будь-якого психологічного дослідження: "Головна мета диференціальної психології, також як і психології взагалі — зрозуміти поведінку. Диференціальна психологія підходить до цієї проблеми через порівняльний аналіз поведінки в умовах, що змінюються..." (р.490). Проте, як ми побачимо в подальшому, своїм ходом розвитку — від чисто описового, "колекціонуючого" підходу до аналізуючого і розуміючого, від статистичних таблиць і наборів коефіцієнтів кореляцій до вивчення природи індивідуальності, від інтерпретації феноменології до пошуку механізмів формування людських відмінностей — диференціальна психологія довела своє право на місце в списку інших людинознавчих дисциплін як самостійний розділ.