10.2. Типологія людини. В. Шелдон

З часів появи праць В.Шелдона про співвідношення конституціональних рис людини та характеру, її психічного складу почали говорити про конституціональну психологію.

У 1940 році Шелдон здійснив аналіз будови людського тіла і встановив три показових компоненти, кожен з яких можна було виміряти об'єктивно, і використав такі виміри за шкалою семи поділів. Це були типи: ектоморфний (худий і високий), мезоморфний (з переважанням кісток і м'язів) та ендоморфний (округлений, з надміром жиру). Поєднання цих елементів в одному тілі дає його соматотип, який може бути виражений трьома однозначними кодами. Ці соматичні компоненти були скорельовані з трьома параметрами: церебротонією (емоціональний резерв та когнітивний контроль), соматотонією (агресивна активність) і вісцеротонією (схильність до спілкування, фізичної релаксації).

У подальших дослідженнях, проте, вчені не знаходили таких високих кореляцій, а ендоморфія взагалі здавалася досить сумнівним компонентом. Ріс і Айзенк стверджували, що два фактори — лінеарність та розмір, — достатні, щоб охопити всю багатоманітність даних емпіричних спостережень. Разом із тим Парнелл підтверджує наявність ланки між ектоморфністю і шизоїдно інтелектуальним темпераментом. Айзенкова теорія особистості (1967) встановлює два виміри: 1) інтроверсія-екстраверсія та 2) невротизм — стабільність відносно конституції нервової системи.

Д.Таннер як співавтор книги "Біологія людини ", що вийшла в Нью-Йорку 1964 p., відносить до конституціональних ознак морфологічні, фізіологічні та психологічні, які між собою тісно пов'язані. Зазначається чітко збалансований статевий поліморфізм. Людське тіло навіть за зовнішнім виглядом має безконечну кількість варіацій, в той час як та або інша класифікація типів будови тіла базується на обмеженій кількості ознак, не беручи до уваги інші. Таннер вважає класифікацію Шелдона як таку, що дещо нагадує кречмерівську, проте вказує на те, що існують не дискретні "типи", а лише безперервно розподілені "компоненти" будови тіла.

Шелдон у зв'язку з проблемою дискретності типів зауважував у 1940 p.: "Концепція типів відіграла свою позитивну роль у вивченні особистості, але самі типи при цьому, мабуть, більше за все нагадували жердини, які підпирають мотузку для вивішування білизни, іншими словами, щось таке, до чого можна було "підвісити" всю класифікацію. По мірі того як мотузка заповнювалась, уявлення про типи відходило на задній план і, нарешті, зникло зовсім, поступившись місцем уявленню про дихотомію до концепції мінливості щодо різних просторових осей".

Визначаючи три своїх компоненти, Шелдон спирався на 4000 стандартних фотографій студентів коледжу в оголеному вигляді — спереду, збоку і ззаду. Кожний піддослідний отримував оцінку відповідно до кожного компоненту на основі антропоскопічного методу з використанням оцінкової шкали від 1 до 7 балів з рівними інтервалами між цифрами. Перший із крайніх варіантів оцінювався як 7-1-1, другий — 1-7-1, третій — 1-1-7. Відповідно, компоненти отримали назву ендоморфного, мезоморфного та ектоморфного. На цих назвах позначалася теорія походження цих компонентів від зародкових шарів. А вся система дістала назву соматотипної. Набір трьох цифр — це і є соматип людини.

Крайній ендоморфний варіант характеризується кулеподібними формами: кругла голова, великий живіт, слабкі і в'ялі руки та ноги, велика кількість жиру на плечах і стегнах, але тонкі зап'ястки та щиколотки. Крайній варіант мезоморфного компоненту — це класичний Геркулес, у якого переважають кістки та м'язи. Він має кубічну масивну голову, широкі плечі та грудну клітку. Серцевий м'яз досить великий. Кількість підшкірного жиру мінімальна. Крайній приклад ектоморфії — це довготелеса людина з худим, витягнутим обличчям, утікаючим назад підборіддям, високим чолом, тонкими, довгими руками тощо. Майже немає підшкірного жиру, але добре розвинена нервова система. Це — крайні типи.

Найбільш поширеними типами Шелдон вважає 3-4-4, 4-3-3, 3-5-2. Класифікація Шелдона хоч і була піддана серйозній критиці, проте зручна для користування. Факторний аналіз типів конституції не протиставляється вже описаним, а лише доповнює їх.

Усі теорії будови тіла так чи інакше визначають відповідну поведінку певного типу. Лише недавно, як зауважує Танкер, почали цікавитися питанням, які елементи поведінки є стабільними протягом життя та як вони пов'язані з фізичними відмінностями, якщо такий зв'язок взагалі існує. Було зазначено, що коефіцієнт інтелекту мало корелює з конституцією тіла. Більший зв'язок знаходять між темпераментом, особистісними рисами поведінки та будовою тіла. На це вказували вже і Кречмер, і Юнг.

Шелдон виділив 50 ознак для визначення постійних рис поведінки, провівши дослідження 30-ти осіб. Усі ознаки він розбив на три категорії та виділив три компоненти темпераменту, кожний з яких характеризувався 20-ма ознаками. Кожна ознака оцінювалася за семибальною шкалою, а середній бал за 20-ма ознаками визначав увесь компонент. Компоненти темпераменту отримали назви "вісцеротонія", "соматотонія", і "церебротонія" (див.таблицю). Визначивши число балів за компонентами темпераменту у 200 піддослідних, співставивши ці цифри з даними про їхні соматотипи, Шелдон встановив коефіцієнт кореляції 0,8 між вісцеротонією та ендоморфією, соматотонією та мезоморфією, церебротонією та ектоморфією.

Численні дані показують, що люди з різною будовою тіла, як правило, обирають різні шляхи діяльності та надають перевагу тому або іншому способу життя. Навряд чи хто обере фах викладача фізкультури або кадрового військового, якщо бракує сили й спритності. Особи, що надають перевагу дослідницькій роботі, високі та худі, чим відрізняються від тих, хто працює на виробництві.

Насправді кореляція між будовою тіла і темпераментом значно нижча, ніж це побачив Шелдон. Проте чимало дослідників указують на зв'язки між теоріями Кречмера і Шелдона. Адже ці теорії так чи інакше виходять із великої історичної практики людського спілкування.

Таблиця 10.1. Набір ознак зі шкали темпераментів (за Шелдоном)