10.1. Будова тіла і характер людини. Е.Кречмер

Вічне питання стоїть перед людиною при її намаганні пізнати саму себе. Чи можна пізнати себе зсередини, зазирнувши безпосередньо у свою внутрішню суть? Відповідь може бути такою: лише узагальнивши суб'єктивні феномени. Звісно, ті, які постали у свідомості. Відповідь може бути й іншою: психіка реально виявляється у вчинках, здійснених людиною, а якість учинків і є якістю самої психіки. Ці два шляхи — через самоспоглядання та через узагальнення вчинкового змісту психіки — є довгими, та й поза ними залишається багато того, що міститься у психіці віртуальне, що ще не розкрите, але має виразні тенденції.

Гегель указував, що характер людини — це низка її вчинків: тих, які вона здійснила, і тих, які вона ще має здійснити. Тоді слід припустити, що й характер не є відразу й назавжди даним людині. Він має змінюватися з віком та обставинами життя, формуватися, перетворюватися. Кажуть про характер дитини, підлітка, юнака, дорослої людини. А в одній і тій же людині водночас може бути немовби дві душі. Дві душі — це два характери.

Отже, питання ставиться так, чи є в тій чи іншій людині притаманний їй характер, який, проходячи через усі вікові особливості, багатоманітність ситуацій, залишається рівним самому собі? Чи залежить характер від віку, ситуації, географічних умов тощо? Якщо характер такий мінливий і підвладний суб'єктивним визначенням, то чи не йде мова про безхарактерність людини, а саме — ситуативну безхарактерність, якщо характер залежить від ситуації?

Іноді питання ставиться так: чи існують прямі відповідності між будовою людського тіла (мається на увазі доросла людина) і характером? Ця ідея дуже приваблива, адже досить було на рівні сприймання визначити конституційний тип людини, щоб відразу отримати розгадку про її характер. Але з характером тісно пов'язані особистісні, темпераментні визначення, ідеали, інтереси і т. ін. Визначення самого характеру виявилося нелегкою справою.

Найбільш популярною була ідея пов'язати конституційні особливості людини з характерними рисами її поведінки. Інтуїтивний погляд без будь-якого тривалого обстеження, мовляв, дає змогу відразу встановити характер і прогнозувати вчинки людини.

Німецький психолог Е.Кречмер знайшов у Шекспіра в трагедії "Юлій Цезар" діалог між Цезарем і Антонієм, де мова йде про те, яких учинків слід очікувати від людей, що мають певну конституцію тіла. З цього діалогу і починає Е.Кречмер викладати свою теорію.

Цезар: Оточіть мене людьми повними, з головами блискучими і хорошим сном. Погляд Кассія надто глибокий. Він думає дуже багато, а такі люди небезпечні.

Антоній: Його не бійтесь, він не небезпечний. Вій благородний і душа обдарована.

Цезар: Якби жиру було б більше в нього.

Кречмер звертався до народної творчості, до народних спостережень, які ґрунтуються на тисячолітньому досвіді, в якому закарбовані зв'язки між будовою тіла і психічними особливостями людини. Кречмер насамперед бере до уваги психіатричну практику, яка показує гострі випадки кореляцій між будовою тіла і вчинками людини, але закінчує міркуваннями в межах можливостей психології та біології.

На думку Кречмера, дослідження будови тіла має стати точною наукою медичного ґатунку. Фізіогномічна спадщина тут не допомагає. У пригоді стають передусім спостереження, в той час як мікроскоп та лабораторія навряд чи нададуть належну допомогу. Дані, які намагається отримати дослідник, стосуються обличчя й черепа (очей, носа, перенісся, шиї, рота, губ, щелеп, зубів, вух, чола, підборіддя, фронтального обрису обличчя, потилиці тощо), а також будь-яких асиметрій та спотворень.

Друга група даних стосується будови тіла. Тут дослідник виявляє інтерес до поз, будови голови, шиї, рук, ніг, стоп, плечей, грудної клітки, живота, хребта, тазу.

Третя група даних, що цікавить дослідника, — це шкіра, судини, волосся — з розрізненням статевих ознак. Ураховуються також залози і внутрішні органи, розмір тіла, його вага. Предметом уваги стають часові визначення, сексуальні аномалії. В цілому враховуються тип особистості, а також спадковість. Ці дані використовуються для наукових досліджень, для практичної ж роботи йдеться про скорочену схему.

З самого початку слід зауважити, що Кречмер не дає чіткого визначення таких понять, як особистість, характер, темперамент. Типи, що їх автор бере як головні, — це астенічний, атлетичний і пікнічний. Вони трапляються як у нормі, так і у випадках захворювань. Встановлено існування диспластичних спеціальних типів. Кречмер висвітлює також статеві особливості будови тіла. Даючи детальний опис цих типів, він не визнає жодний із них ні більш здоровим, ні більш хворим.

Кречмер віднаходить певну біологічну спорідненість між схильністю до маніакально-депресивних захворювань і пікнічним типом будови тіла; є кореляція між схильністю до шизофренії та астенічною чи атлетичною статурою. Для психіатра, зауважує Кречмер, не існує зайвих речей у будові тіла пацієнтів. Кожна волосина на голові, навіть кінчик носа — все має про щось свідчити, хоч не варто чіплятися до дріб'язкових ознак.

Центр свого дослідницького інтересу Кречмер бачив в обличчі, а не в мозковому відділі черепа. Лицева частина має найбагатші морфологічні ознаки. Обличчя — це візитна картка загальної індивідуальної конституції. Адже живі форми будови тіла виявляють певну спорідненість з певними формами душевних захворювань. На думку Кречмера, будова тіла і психоз не перебувають у прямому клінічному відношенні. Будова тіла не визначається симптомами психозу, але будова тіла і психоз, тілесна одиниця і внутрішнє захворювання, здорова особистість і спадковість є самі по собі частковими симптомами основної конституції.

Шизоїдами та циклоїдами Кречмер називає патологічні особистості, які перебувають між здоров'ям і хворобою. Звертається увага на соціальні настановлення властивостей темпераменту, психічний темп і психомоторну сферу.

Циклоїдні особистості — прямі нескладні натури, почуття яких у природній і невдаваній формі випливають на поверхню. Шизоїдні особистості мають і поверхню, і глибину. Цю поверхню Кречмер малює як дошкульно-брутальну, жовчно-проміжну або ж молюскоподібну, яка приховує себе. Проте важко сказати, що стоїть "за фасадом". "Квіти" шизофренічного внутрішнього життя Кречмер пропонує вивчати не на селянах, а на поетах і королях, де цей тип виражено найбільш повно. Особливо слід підкреслити зауваження дослідника, що ключ до шизофренічного внутрішнього життя є одночасно ключем (до того ж не єдиним) до великих сфер нормальних людських почувань і вчинків. Про внутрішнє життя представників шизоїдних темпераментів можна отримати цілісне уявлення із автобіографій обдарованих, високоосвічених осіб, із тих об'єктивно-психологічних документів, які залишені геніями цього людського типу.

Якщо циклоїдний тип проносить через усі маніакально-депресивні коливання основні симптоми своїх темпераментів від колиски до могили, у шизоїдної особистості її особливості виявляються лише в певний період життя. Після короткого розквіту психічних якостей у дитинстві шизоїди далі переживають надлом особистості в період статевого дозрівання. Для психології геніальної творчості такий розквіт продуктивності та несподіване її припинення є досить показовими.

Шизоїдні якості характеру становлять своєрідний набір. Кречмер поділяє ці риси на три групи :

1) не схильний до спілкування, тихий, стриманий, серйозний;

2) сором'язливий, боязкий, чутливий, сентиментальний, нервовий, збудливий; любить книги і природу;

3) слухняний, добродушний, чесний, байдужий, тупий.

Та більшість шизоїдів мають не тільки надмірну чутливість або холодність, але й різні їх комбінації. У шизоїдів також фіксується або абсолютна відсутність спілкування, або ж спілкування дуже вибіркове.

Дуже яскравий приклад шизоїдної установки наводить Кречмер постаттю Робесп'єра. Це сором'язливість, іронія, похмурість і жорстокість. Шизоїда цікавить не пристрасний, палкий природний потяг до жінки, а екстаз. Вони шукають не гарну дівчину, а жінку взагалі, "абсолютну" жінку, релігію, мистецтво — в одній істоті. Поляризація набуває значної гостроти: або "свята", або "мегера" — без середини.

Інша соціальна установка — поверхове спілкування, розсудлива діловитість, суворий господар, холодний фанатик, іронічна натура. Шизоїд не розчиняється в середовищі, постає різка антитеза: "Я" і "зовнішній світ". Постійний самоаналіз. Такі люди, як Гельдерлін, Стріндберг, Тассо, Мікеланджело, носять у собі постійний душевний конфлікт, їхнє життя — ланцюг трагедій. Вони просто мають талант до трагічного.

Циклотимік не в змозі загострювати ситуацію, якщо вона трагічна, він пристосовується до світу, а світ — до нього. Йому властиві наміри "ощасливити інших, потяг до вдосконалення світу. Тут же спостерігається альтруїстична самопожертва "високого стилю" — на користь загальних ідеалів.

Кречмер при цьому тонко зауважує про недоречність поведінки людей шизотимічного і циклотимічного характеру. Тонким шизотимікам здається брутальністю сміх з приводу тих ситуацій, де шизотимік виявляє урочистий пафос або мрійливу елегійність. Звичайна людина почуває себе більш комфортно з циклотиміком, ніж із шизотиміком.

Шизоїдна емоційна холодність при несприятливих конституційних сполученнях може призводити до негативних учинків, виявляючи на цій основі навіть найжорстокіші злочинні натури.

Циклоїдні темпераменти перебувають між "швидко" і "повільно", шизоїдні — між "тягуче" і "поривчасто", в чому Кречмер убачає певну міру відповідності щодо взаємодії мислення та афективної сфери.

Кречмер зауважує, що не ставить перед собою як основне завдання опис психології шизофреніків. Його цікавить найбільше проблема шизофренії у зв'язку з загальним біологічним ученням про темперамент.

На думку Кречмера, в реальному житті існують і такі типи, про які наука ще нічого не знає. Автор наводить значну кількість конкретних прикладів для ілюстрації своєї теоретичної частини. Головну увагу він приділяє типам темпераменту і цим порушує чіткість категоріального визначення стосовно типів характеру та особистості.

Кречмер робить підсумок щодо характеристики звичайних "середніх" людей — як циклотиміків, так і шизотиміків. Він аналізує "балакучо-веселих", "спокійних гумористів", "тихих, душевних людей", "безтурботних любителів життя", "енергійних практиків". Це риси циклотиміка. Тонко чутливі "аристократи", "чужі у світі ідеалісти", холодні владні натури та егоїсти, нарешті, "сухі й паралітичні" — це риси шизотиміка.

Узагальнюючи уявлення про співвідношення фізичних та психічних характеристик окремих темпераментальних типів, Кречмер указує, що фізична характеристика астеніків досить відома. Це люди худорляві, але не низькі. У загострених випадках вони дуже тонкі, з малокров'яною шкірою, вузькими плечима, слаборозвиненими м'язами. Груди малі порівняно зі стегнами. Навіть виконуючи велику фізичну роботу, вони не схильні нарощувати свою мускулатуру. Кречмер зазначає у них настання передчасної старості. Жінки-астеніки за своїм габітусом схожі на чоловіків, можуть бути низькорослі. Астенічний тип має схильність до шизофренії. Причому таке захворювання настає звичайно в період статевого дозрівання.

Шизотимічний тип, який об'єднує людей здорових і хворих, має риси аутизму, підкреслено внутрішнього життя з пануванням принципів поведінки, які чужі дійсності. Звідси дивацтва, ідеалізм, романтизм, схильність до іронії, сарказму, моралізування, фанатизму.

Фізична характеристика пікніків — це, насамперед, сильно розвинені голова, груди, живіт. У них невисока фігура, м'яке широке обличчя, коротка шия, поважний живіт, грудна клітка розширюється донизу. Плечовий пояс піднято догори. Трофічний центр міститься посередині тулуба. Мають схильність до ожиріння, при цьому ноги можуть бути вражаюче тонкими. З віком і психічними фазами спостерігається зміна ваги. Найповнішого вираження цей тип досягає близько 30 — 40 років. У жінок жир найбільше скупчується на грудях і стегнах.

Циклотимічний тип демонструє злиття із зовнішнім світом і сучасністю, прагне до спілкування, привітний, безпосередній. Буває то веселий та ініціативний, то споглядальний та меланхолійний.

Атлетичний тип має сильно розвинений скелет, мускулатуру, широкі розгорнуті плечі, пружний живіт. Міцна голова сидить на довгій шиї. Зріст вище середнього. У жінок атлетична будова тіла справляє враження дещо грубої та масивної. Атлетичний тип виявляє схильність (як і астенічний) до шизофренії.

Кречмер резюмує співвідношення між будовою тіла і психічними якостями таким чином: душевні задатки маніакально-депресивних хворих більш властиві пікнічному типу будови тіла. Душевні задатки шизофреніків пов'язані з астенічною та атлетичною будовою.

Узагальнення, які робить Кречмер щодо відношення між здоровими і хворими людьми, вказує на відсутність у типових представників принципових відмінностей. Будова тіла та ендогенні психози при дослідженні загальної людської характерології ведуть приблизно до тих же цілей. Здорові та хворі типи коригують і доповнюють один одного. При комбінації обох груп, на думку Кречмера, загальне психологічне вчення про темперамент людини буде поставлено на міцний фундамент.

Спеціальну увагу Кречмер приділяє типології геніальних людей. Він досліджував психологію таких талановитих осіб, які пізніше хворіли на циркулярний та шизофренічний психоз. Додаючи дані щодо конституційної типології, він чітко встановлює порівняльну психологію емпіричних груп. Кречмер вважав, що поети і письменники найбільше підходять для аналізу індивідуально-психологічних рис, для чого ним були використані портретні та біографічні замітки.

Досить послідовно Кречмер розглядає циклотимічні темпераменти митців. Ним встановлено, що у художників такого типу потяг до змісту переважає над потягом до форми. Шизотимічні характери митців представлені такими особистостями, як Шіллер, Кернер, Уланд, Тассо, Гельдерлін, Новаліс, Платон. Здійснюючи своє дослідження, Кречмер виявляє тонке знання творчої спадщини видатних людей.

Володарі та герої стали також предметом наукового інтересу Кречмера. Зокрема, серед циклотиміків виділено три групи:

1) хоробрі борці, народні герої;

2) організатори великого масштабу;

3) політики, здатні примирювати.

Героям шизотимічних темпераментів властиві наполегливість, систематична послідовність, спартанська суворість, стійка витривалість, холодність до долі певних особистостей, їм притаманні також співчуття слабким і знедоленим, пафос щодо народних страждань. Разом із тим наявні схильність до нарікань, брак доброзичливості, тупість стосовно конкретних ситуацій та конкретних осіб. Тут можна виділити також три групи:

1) чисті ідеалісти й моралісти;

2) деспоти і фанатики:

3) люди холодного розрахунку.

Підбиваючи підсумок своїх досліджень, Кречмер спеціально вичленовує три поняття, які, до речі, мають у нього нечітке визначення: це "конституція", "характер" і “темперамент". Під конституцією він розуміє суму всіх індивідуальних властивостей, які мають основу у спадковості, тобто закладені генотипічно. Під характером він розуміє суму всіх можливих реакцій людини в розумінні прояву волі й афекту, які утворилися протягом усього життя індивіда. "Темперамент" не є для Кречмера суворим поняттям, а лише евристичним терміном, який має стати основою головної диференціації біологічної психології. Разом із цим свою класифікацію людських типів Кречмер бачить саме як типологію темпераментів, що вносить нечіткість у класифікаційну рубрикацію побудованої типології.

Саме за темпераментальними ознаками виділяються дві великі конституціональні групи — шизотиміки та циклотиміки. Всередині цих головних груп він здійснює поділ: циклотимічного темпераменту на два полюси — веселий і сумний, а шизотимічного — дратівливий і холодний. Такі полярні протилежності можуть перемішуватися, нашаровуватись одна на одну.

Кречмер підходить до поняття комплексної життєвої установки, відповідно до якої циклотиміки мають тенденцію "розчинятися" у навколишній дійсності. Вони відкриті, схильні до спілкування, добросердні та безпосередні. Дають типи енергійних прагматиків або веселих споживачів життєвих благ.

Відповідно, шизотимічний темперамент виражає схильність до смутку, замкненості, до створення індивідуальної обмеженої зони, внутрішнього світу принципів і марень відносно чужої дійсності. "Я" виступає протилежністю зовнішньому світові, відповідає йому байдужістю або сентиментальною відособленістю від людей, або ж холодним перебуванням серед них. Саме цей тип породжує дефективних, похмурих диваків, егоїстів, нероб та злочинців.

Вирішення питання про типологію людини Кречмер вважає можливим за умови, якщо психологи сприймуть природничо-наукове, біологічне мислення, а біологи розширять свій кругозір у сфері душевного життя, котре виступає як суб'єктивне, нетривке, туманне. Лише сполучення цих двох настановлень дасть можливість науці розкрити справжню типологію людей.