3.1 Принцип реалізації формального підходу

У вивченні індивідуальності, формальний підхід (від лат. forma - структура чого-небудь, а також від fonnans - створюючий) можна визначити як сукупність методів аналізу структури стійких універсальних властивостей людини. "Формальний підхід" дозволяє провести необхідну межу між найбільш типовими, найбільш відтворюваними в життєвій практиці та в експериментальній ситуації індивідуально-типологічними особливостями та нескінченною різноманітністю решти унікальних комбінацій ознак, що характеризують неповторність окремої людської індивідуальності. Формальними вважаються всі наукові теорії індивідуальності, на відміну від неформальних концепцій, поширених в середовищі непрофесіоналів.

В рамках формального підходу для опису структури психіки використовуються такі психодинамічні конструкції, як темперамент, стиль, здібності, характер та інші. Відмінність у використанні цих конструкцій в психодінамічних та загальних особистісних теоріях позначається питанням. Зазвичай дослідники, пропонуючи різноманітні способи пояснення природи різних психічних явищ, явно або неявно демонструють своє відношення до двох основних питань психології: "Що?" (значення змістовного компоненту психіки) та : "Як?" (прояв психодинамічної сторони). Пошуки відповіді на останнє питання ("Як?") пов'язані, в першу чергу, з розвитком уявлень про способи, або форму функціонування психічних процесів, властивостей та індивідуальності в цілому. Г. Оллпорт визначав найважливішу характеристику особистості – рису – вдаючись до поняття стійких, еквівалентних форм адаптивної та експресивної поведінки" (Allport, 1937), відтворених індивідуальною системою в якості функціональних еквівалентів подразливих дій. Формальну сторону індивідуальності називають також інструментальною, маючи на увазі характеристику суб'єкта з погляду способів – своєрідних "знарядь" або "інструментів", – які він використовує для опанування світу.

Відмінність формоутворюючих властивостей від інших характеристик людської індивідуальності у тому, що їх розвиток у меншій мірі визначається впливом смислових детермінант. Формальний підхід припускає виявлення інваріантної структури феномена, що вивчається та визначення валідності аналізованих параметрів. Механізми формальних характеристик індивідуальності підлягають еволюційно-генетичним законам.

Формальний аналіз індивідуальності базується на використанні чотирьох базових принципів:

• принцип ієрархічності, який полягає в подальшому співвідношенні між собою рівнів аналізу досліджуваного явища;

• принцип інваріантності, що полягає у визначенні міри стабільності –мінливості структур, що вивчаються, а також типу джерел детермінації конкретних індивідуальних властивостей;

• принцип координації взаємодії, яка лежить в основі найістотніших для розуміння природи людини інтеграційних ефектів оптимальності та компенсаторності поведінки;

• принцип індивідуальної єдності, згідно якого жодна з індивідуальних властивостей не інтерпретується без урахування цілісної природи феномену індивідуальності, пов'язаної з інтеграційними ефектами адаптативності та результативності.

Кожний з принципів пов'язаний з рядом дуже важливих взаємозалежних положень; всі разом утворюють своєрідний теоретичний гештальт, який визначає специфіку формального підходу.